З чого почати сад? Глава з рукопису «Чай з чорнобривцями»

Більшість новонароджених садівників думають, що створення красивого саду неможливе без залучення в процес професійного ландшафтного дизайнера. І тільки немаленький цінник на їх послуги і непростий вибір, зупиняють новачків від співпраці з професіоналами.

Якщо говорити про сад як мистецтво, як красиве полотно, яке ви бачитимете з вікна свого будинку, наче картину на стіні, так, талановитий дизайнер значно швидше вам її «намалює». І, незважаючи на немаленьку вартість своїх послуг, в кінцевому результаті збереже вам і гроші, і час.

На фото “до і після” – дві картинки однієї і тієї ж ділянки нашої садиби з різницею в 4 роки

Але якщо говорити про сад як про ДІМ – ваш і ваших рослин, якщо ви хочете відчувати його, як живий цілісний організм, власний маленький Всесвіт, вам не потрібен жоден професіонал. Такий САД зможе придумати і відтворити тільки САДІВНИК – САМ ДЛЯ СЕБЕ. Хоча це зовсім і не означає, що ви повинні на початковому етапі відмовлятися від допомоги бувалих садівників чи професіоналів ландшафтного дизайну.

Просто знайте, що ця допомога не є обов’язковою, навіть якщо ви не маєте жодного уявлення про рослини і садівництво. Авторка цієї книжки ще 12 років назад була дуже-дуже далека від садівничої тематики і зовсім не мала бажання жити в селі і ростити сад. Але коли воно виникло, так захопилася, що і навчилася, і зуміла, і… Вийшло! Хоч я і зробила купу помилок, загубила десятки рослин і витратила купу грошей, які зовсім не обов’язково було витрачати.

І головна моя помилка була – посадити всього побільше і якомога скоріше. Ще більше рослин! Ще красивіших! Місця на всіх вистачить!

Зараз я б пішла зовсім іншим шляхом.

_______________

Коли взимку ми стали щасливими власниками нашої садиби, я кілька місяців малювала план. Один і другий, третій і четвертий. Я ніяк не могла визначитися з тим, як воно все має бути в моєму новому саду.

Наша щойно куплена ділянка в 25-ть соток на той момент мала ще не дуже старий плодовий сад з кількома вишнями, абрикосами, грушами, сливами і яблунями та малинник неподалік від нього. Вся інша територія була вкрита багатолітнім дерном, бо тут ніхто не господарював більше десятка років.

Попередні власники час від часу косили прибудинкову територію, підтримуючи порядок з лицьової сторони вулиці. Територія за будинком і сараєм, що межує з полем, була глухо вкрита бур’янами, які ніхто не косив і не орав роками.

І ось місяців зо три я «малювала», як воно має бути. А коли прийшла весна, виявилося, що за довгі зимові місяці я замовила і оплатила в Інтернеті силу силенну рослин, які з квітня почали створювати мені певні незручності – не було куди всі ті замовлення садити!

А як же 25-ть соток, запитаєте ви? Вони нікуди не ділися. Але це були 25 соток необробленої піщаної землі під дерном, яка потребувала значного покращення перед тим, як оселяти в ній рослини.

Мені вже вистачало садівничого досвіду, щоб це розуміти, але, на жаль, не вистачило терпіння, щоб не робити масштабних замовлень в очікуванні весни.

Дуже допоміг віз кінських кізяків з місцевої конюшні і роботящі руки мого чоловіка, який всі ті саджанці висаджував, в більшості викопуючи ямки прямо в дерні.

Заради справедливості зазначу, що майже всі новоприбулі рослини того першого сезону у нас вижили. Але це вартувало надзвичайних зусиль. Ми буквально все літо «танцювали» біля тих посадок, рятуючи висаджені рослини від спеки і бур’янів. Щоб восени, забігаючи наперед зізнаюся, більшість з них пересадити на нові місця.

Враховуючи те, що єдиним джерелом води на ділянці була вода з сільського водогону, заведеного в двір, а відстань від «священного краника» до, наприклад, двох десятків канадських троянд – метрів тридцять, регулярно носити воду лійкою до них було ще те задоволення.

А в першу весну я посадила ще купу всього: двадцять кущів лаванди, десять фундуків, крім канадок, ще 8 англійських троянд і 5 ругоз, кілька гортензій, 3 яблуні, 6 кущів лохини, полуницю, десятки видів декоративно-трав’янистих і квітучих багаторічників, багато з яких перевезли зі старої дачі.

Звичайно ж, в нашвидкуруч перекопану землю, удобрену кінським перегноєм, висадила і овочі: помідори і огірки, перець, кабачки і гарбузи, цибулю, часник, картоплю, горох. Як годиться – всього, але потроху.

І все це потрібно було поливати і захищати від бур’янів, коренів яких в необробленій землі була сила-силенна, і вони перли і перли з землі, іноді доводячи мене до відчаю.

Як не дивно, я згадую той перший свій садівничий сезон з теплою посмішкою. І це при тому, що жили ми тоді все літо в будинку зі зручностями у дворі.

Я, 40-річна жінка, яка все своє попереднє життя прожила в місті, три місяці літа жила на природі: мила посуд «в тазиках», гріючи воду електричним чайником, користувалася вуличним туалетом і літнім душем, і з досвіта до пізнього вечора бігала по саду, який поки був гарний тільки в моїй уяві, доглядаючи рослини.

– Я боявся, що ти від мене втечеш, – згадує мій чоловік те перше наше літо в селі. – Ніколи не думав, що ти будеш мити посуд в тазику і не нарікатимеш на життя.

Нарікати на життя? Я нарешті була по-справжньому щаслива! Вставала з ліжка разом з сонцем, ходила босими ногами по траві на світанку і кожен вечір бачила ТАКЕ НЕБО, якого не зустрічала в жодній своїй подорожі. От ще б у мене було тоді більше часу…

___________________________

Але сьогодні, аналізуючи той період, розумію, що треба було почати зовсім з іншого. Я поспішила. Сьогодні я б пішла іншим шляхом і в перший свій сезон якби щось і садила б, то тільки вже восени.

Мені треба був час, щоб зрозуміти, що і як я дійсно хочу бачити в нашому саду, та щоб привести свої плани у відповідність до природніх умов, які ми отримала разом зі своєю садибою.

Крім того, осінні посадки, як на мене, набагато зручніші, ніж весняні. Бо в більшості всі рослини, які ми висаджуємо весною, потребують ретельного догляду в перше літо — поливання, прополювання і іноді навіть притінення. В той час як висаджені восени рослини, до свого першого літа на новій ділянці значно сильніші і менш вразливі, якщо ми не маємо змоги приділити їм достатньо уваги.

Якби починала зараз, я б не висаджувала майже нічого, поки на нашій ділянці не з’явилася б власна свердловина і довгий шланг, який міг дістати в будь-яку точку садиби.

А в ту першу весну і літо готувала б землю під майбутні посадки декоративних і плодових рослин. В першу чергу – по периметру ділянки, де я збиралася висадити живоплоти.

Я могла б змінити з часом своє рішення, щодо рослин, які ті живоплоти мали створювати, але межі ділянки посунути не могла, тому моя робота не була б марною. Як, наприклад, перекопування і вибирання бур’янів на смужці приблизно метр шириною і 35 довжиною, яка мала ділити нашу садибу на дві частини — прибудинкову територію і зону городу.

В першу весну на те місце ми висадили пару десятків канадських троянд, що по плану мали рости з прибудинкового боку паркану, який планували звести восени.

А вже у вересні, коли з’явилася можливість поставити паркан, ми вирішили, що біля будинку треба лишити більшу територію і «посунули» його метрів на три вглиб майбутнього городу. Та висаджені весною троянди біля умовного паркану так просто не посунеш! Довелося їх всі пересаджувати!

Крім яблунь, всі посадки першої весни в новому саду були пересаджені або восени, або наступного сезону на нові місця. То ж фактично ми ті самі рослини садили двічі, витративши і вдвічі більше фізичних зусиль.

Для рослин же кожна пересадка – це відкладання досягнення зрілої декоративності ще на один рік. Тобто в перший рік я могла б взагалі нічого не садити. Бо всі саджанці, висаджені одразу на постійне місце на наступний сезон, не програвали б в розвитку тим, що росли на моїй ділянці на рік довше і були пересаджені на інше місце.

______________________

А що б я робила в перший рік на новій ділянці, якби нічого не садила? Мабуть, я б більше часу приділила отриманню задоволення від «життя на природі». Більше б читала в гамаку під абрикосою, більше гуляла з дитиною і собакою околицями села. Там такі мальовничі луки, що сам Пітер Удольф  мені б позаздрив! Попросила б чоловіка зробити садове вогнище в перший, а не четвертий вересень нашої садиби. Бо що може бути кращим за теплі сімейні посиденьки біля вогнища під «власним» зоряним небом? Хіба мої ранки, які також почали траплятися зі мною, на жаль, не в перший і навіть не в другий сезон.

Главу «Ранок в селі» рукопису «Чай з чорнобривцями» читайте в публікації за посиланням.

Перші роки я була настільки зайнята облаштуванням нашої нової садиби, так поспішала зробити все навкруги таким, як бачила це в своїй голові, що у мене лишалося малувато енергії для НАСОЛОДИ нашим життям за містом.

На щастя, невдовзі я зрозуміла свою помилку. До мене дійшло, що робота в саду не закінчиться ніколи, і я ніколи не буду задоволена кінцевим результатом, бо в саду і НЕ МОЖЕ БУТИ ніякого кінцевого результату.

Сад – це постійні зміни! Кожен результат садівника – проміжний. І треба радіти тому, що Є ВЖЕ, а не жити очікуваннями майбутнього результату. Його може і не бути. Або він може бути зовсім не таким, як ми уявляли.

Шкода, але багато людей, які народилися і проживають життя в селі, зовсім не відчувають себе частиною прекрасної природи, серед якої їм пощастило проводити своє життя. Не маючи іншого досвіду, вони сприймають оті зорі на небі, чи ті дорогоцінні для мене літні ранки, як щось належне, таке, що не може бути іншим.

Вони ніколи не жили в «кам’яних джунглях», тому не можуть оцінити всі переваги життя за містом. Це по-перше. По-друге, часто в їхньому житті катастрофічно не вистачає енергії і часу на те задоволення, яке вони б могли отримувати просто від того, що живуть в природних для людини умовах існування.

Задумайтеся! В своїй книзі «Садотерапія» авторка Сью Стюар-Сміт наводить, здавалося б, очевидну «статистику»: лише 6 останніх поколінь людей проживають в містах, як ми їх знаємо сьогодні, а до цього людина 300 ТИСЯЧ поколінь жила в невеликих чи більших поселеннях посеред природи.

Сучасна людина може скільки завгодно удавати, як їй комфортно жити в бетонних сотах багатоповерхівок з усіма благами цивілізації, але правда в тому, що еволюційно СУЧАСНИЙ МЕГАПОЛІС — це НЕПРИРОДНЕ СЕРЕДОВИЩЕ для існування людей. І тіло людини, і її душа знають про це, тому нас постійно і тягне на природу.

____________________

Якби зараз я починала облаштовувати нашу садибу, я б пішла іншим шляхом. Перше літо я би ПРОСТО ЖИЛА і спостерігала, а у вільний від цього ПРОЦЕСУ час щось би трохи робила. Наприклад, створювала родючий ґрунт для рослин, які б висадила в майбутньому. Бо особливості нашої ділянки такі, що вона має дуже бідний піщаний грунт, в деяких місцях – просто пісок.

Крім того, в те перше літо я б займалася тим, що визначалася, а що хочу у своїй садибі мати САМЕ Я? Яким має бути мій сад і прибудинкова територія, щоб я почувалася тут максимально комфортно? Щоб я могла тут не тільки працювати, вирощуючи рослини, а ЖИТИ. Жити в гармонії зі своїми бажаннями і можливостями.

Парадоксально, але зрозуміти, що в селі можна просто жити і насолоджуватися процесом, а не жити заради того, щоб працювати зранку до ночі, доводячи свій сад до ідеальної картинки, мені допомогла… ВІЙНА.

Наступна глава «Сад і війна» вже на сайті.

Далі буде…

Оксана Дивисенко.