Про сад, про нас і про троянди — Вікторія Кононенко

Підтримуючи власний заклик показувати свої сади, ділитися радістю їх творення, надихати один одного, створювати і розвивати український простір (а в нашому випадку — його садівничий сегмент), хочу розказати вам і про свій сад. Хоч мені і дещо лячно – такі люди завітали! Запрошую на гостину! Відкинувши хвилювання, ми просто поговоримо, порадимось, як садівник з садівником. Ми вдома: Україна, Сумщина, передмістя Конотопа, с. Вирівка. «Життя за містом – прекрасне!» — я цим живу. Ходімо!

Про троянди Вікторії Кононенко

Як народився наш сад

Переїхали ми сюди «на тимчасово» в декретну відпустку в 2009 році до батьків чоловіка, в яких був сад. Справжній сад, красивий — з хвойними, квітами, альтанкою, арками, власним ставком, де можна купатися, об’їдатися персиками і нікуди не поспішати…

Я не знала, що люди так живуть. Це було моє перше потрясіння – шок, захват і повне єднання з природою і собою. Далі ми невпевнено почали реставрувати мій спадок – нам захотілося звити своє гніздо – нас вже стало троє. Марення про повернення в столицю розвіялись, коли розцвіли мої перші троянди.

Почалося нове життя: гори журналів, глобальні перебудови, розчищення старого саду і творення нового. Чоловік займався будинком, я — землею. Ми завзято пиляли клени, якими заросла сусідня нічийна ділянка, бо саме на ній сад вже побачився. Дитя ходило вздовж загородки для часнику і періодично підплакувало, а я — «ще трішки, ще трішки»…

Так ми росли всі разом. В чоловіка було все за розміреним планом, в мене – все насаджувалось, пересаджувалось, змінювалось, і змінювалось кардинально. Віднедавна – зовсім кардинально (коли я вже було подумала, що все, сад сформовано, більше ніяких нових клумб — підтримую те, що є, і більше ніяких нових троянд! З моменту цієї наївної думки пройшов рік, і за цей час я побачила, чого саме не вистачає вже створеному. Сьогодні та «недостача» вже аж сантиметрів по 30 заввишки (ред. – маються на увазі хвойні). Грядки засаджені  шипшиною і процес навчання створення троянд розпочато.

Почуття садівника – це покоління до нас, ми і після. І це справжні почуття – це стиль життя, ні, вид життя!

Надихає (дякую, Інтернет!) на нові звершення і реалізацію приспаних мрій спілкування зі, скажімо, невеличкою армією захоплених садівників; а також «Рік садівника» Карла Чапека в українському перекладі (дякую, український садівниче з Черкащини!). І щемом переповнюєшся, бо розумієш, що почуття садівника – це покоління до нас, ми і після. І це справжні почуття – це стиль життя, ні, вид життя! А ще «Зелена садиба» зі своїм гаслом «Життя за містом прекрасне»… І все це вже в другу декретну відпустку – тепер нас четверо і поле троянд (поки майбутнє).

На мою першу «віково-садову» кризу – «це ж персик родитиме через 5 років, мені вже тоді буде 30», батько чоловіка якось сказав: «А ти просто сади і не думай про це». І я просто садила. Думала, звичайно, багато про що, але, як каже мій чоловік, голова на те, щоб думати – хай займається. Так ми і вкорінилися — нашому саду 9 років. Живемо в ньому, а він з нами.

Я бачу тільки красиве, вже доросле і без бур’янів. Чоловік бачить тільки недоліки, багато роботи і бур’яни. Правда, після покосу газону (а робить він це регулярно, кожні 2 тижні, 2 дні безперевно), коли пахне свіжоскошеною травою, цвітуть троянди (бажано, щоб на очі йому попалась доросла плетючка вся в квітах), пташки щебечуть, комарі притихли, і він втомлений завершив цю велику справу (ви ж знаєте, це відчуття бути господарем на своїй землі?) тоді може перепасти і мені який-не який комплімент. А так каже, що ні одна моя клумба йому не подобається 🙂

Розповідь про те, як все відбувалось, я опускаю – як у всіх: старе вирубується, нове насаджується, більша половина не приймається (і на краще, як потім виявляється). Плани, перепланування і, нарешті, вийшли на те, що є. Порахувавши свої сотки, я була дещо приголомшена: під декоративний сад зайнято 15 соток (а я думаю, чому я нічого не встигаю?), під городом — 30, але під моїми грядками 5, все інше —  вигідний бартер з сусідом-городником.

Прошу, проходьте.

Вигляд на центральну частину саду. Всі перголи, шпалери, лави, підпірні стінки – та все абсолютно, навіть грядки, робить господар садиби – Тарас Кононенко

Палісадник

На початку червня в першу хвилю цвітіння троянд багато моїх гостей тут одразу і зупиняється — думають, що це і весь сад. Така поки що у нас сільська традиція – тільки палісадник. Пергола з двома дорослими по боках трояндами – з однієї сторони червона «Фламментанц», з іншої – невідома біла, квіти якої вражають всім – формою, кольором, запахом, а на осінь – величезними шипшинами, які я не зрізаю, вони мені замінюють друге цвітіння і не менш феєричне. Біло-червоний тандем, тільки навпаки, підтримують клематиси, які посаджені біля троянд і плетуться по ним. Це ті перші троянди, перші не особливо свідомі рішення.

Цього року троянда «Дороті Перкінс» прикрашає стіну будинку. Вона була прекрасна навіть без листя. Цей експеримент дає зелене світло на декорування трояндами всіх наявних  стін на подвір’ї – просто все перетворюється на казку! Фасади у нас ще в процесі ремонту, але ж троянда не чекатиме – їй треба цвісти і мене радувати.

Палісадник ще теж не завершений. Ніяк не побачу «візитівку» — стільки проблемних моментів — ці «естетичні» газові труби… Їх поки що «прикриває» місце охоронця дому пса Джаза – напрямок в музиці, сорт троянди і ім’я трансформера — все узгоджено 🙂 Джаз, тихенько! Ти молодець, цить — у нас гості!

Продовження розповіді про сад родини Кононенків та ще більше фото дивіться на наступній сторінці.