Якщо поритися в пам’яті і згадати відпочинок на Середземномор’ї чи й на нашому Чорноморському узбережжі, то картинка буде приблизно така: буяння зелені і спрямовані вгору стріли якихось хвойних рослин. Це кипарис, а якщо точніше, кипарис вічнозелений пірамідальний. Саме він, як правило, асоціюється у нас з Півднем і з відпочинком. Щось захотілося мені мати таку картинку у себе перед очима кожен день, а не тільки у відпустці. Ось і спробував вирощувати кипарис вічнозелений (саме про цей вид піде розмова) у своїх більш північних широтах.
Зміст:
Крім насолоди для очей є у кипариса й інші цікаві властивості. Його хвоя виділяє велику кількість фітонцидів — біологічно активних речовин, які вбивають або пригнічують хвороботворні бактерії. Причому, в першу чергу — збудників запальних захворювань дихальних шляхів і легенів.
Його деревина — це відмінний матеріал для виробів, особливо для різьблення. Вона має унікальну властивість — ріжеться однаково легко у всіх напрямках. Тому здавна з кипариса робили різьблені мініатюри і різні предмети церковного начиння. Та й сам кипарис неодноразово згадується у Біблії. Його деревина, крім іншого, ще й не гниє, тому стародавні єгиптяни використовували кипарис для виготовлення саркофагів, а олію кипарису — для бальзамування мумій.
Я, звичайно, муміями і саркофагами не займаюся, але ось те, що запах кипарисової хвої відлякує комах, зокрема мух та комарів, для мене є дуже важливим.
Отже, ви вирішили самостійно виростити кипарис. Для початку потрібно роздобути насіння. За ними варто відправитись у південні краї або дати таке доручення своїм близьким та знайомим. Але попередньо їх потрібно ретельно проінструктувати.
По-перше, багато недосвідчених садівників плутають кипарис з туями, і дійсно, часто вони схожі. Але, що точно не сплутаєш — це плоди. У туї вони дрібні, а у кипариса круглі, чимось нагадують футбольні м’ячики, ніби зшиті з декількох багатокутників. До речі, є дуже цікавий вид кипариса — таксодіум дворядний, або болотний кипарис, який на зиму скидає хвою і зовсім не схожий на кипарис. І, знову ж таки, видають його саме характерні шишки.
По-друге, на дереві кипарису одночасно висять плоди (шишки) минулого року і свіжі. Так ось шишки дозрівають два роки, а отже, щоб зібрати схоже насіння, вам знадобляться саме старі дворічні. Відрізнити їх від молодих нескладно. Молоді мають зеленуватий відтінок, а потрібні вам — вже одерев’янілі. У кожній такій шишці насіння багато і схожість у них гарна. Тож для наших експериментів вистачить і однієї шишки.
Щоб добути насіння з шишки, не застосовуйте силу, застосовуйте терпіння. Покладіть шишки у кімнаті і через кілька днів, у теплі, вони почнуть відкриватися, а насіння саме буде випадати.
Тепер складемо ґрунтову суміш. Тут рецепт стандартний — вона повинна бути:
Пам’ятаємо про те, що всі компоненти, взяті з природи, варто попередньо обробити високою температурою (у духовці, мікрохвильовій печі або сковорідці), та ще, для вірності, й пролити якимось фунгіцидом, адже спори грибкових інфекцій і цвілі вб’ють будь-які паростки і насіння. Підійде для кімнатного використання і марганцівка, і перекис водню.
При виборі ємності для посіву варто керуватися наступними міркуваннями. Для економії місця на підвіконні краще сіяти насіння в загальну ємність, а потім в певний момент розсаджувати підросли сіянці в індивідуальні ємності. Кипарис, як і всі хвойні рослини, при такій пересадці вимагає великої акуратності. Тому, якщо дозволяє ваш життєвий простір, посів краще робити відразу в окремі ємності або касети.
Насіння глибоко не закладають (3-5 мм), ґрунт регулярно зволожують і тримають посіви у теплому місці за температури +20..+25 °C. Ніяка попередня обробка (стратифікація і скарифікація) насінню кипариса не потрібна. Насіння можна на пару днів перед посівом замочити у воді, але і це не обов’язково.
Приблизно через 2-4 тижні мають з’явитися сходи і починається, мабуть, найскладніший період. Сходи не можна пересушувати — відразу загинуть, і не можна перезволожувати через небезпеку розвитку гнилі та хвороб (чорна ніжка). Тому я і керуюся правилом — поливаю потрошку і тільки після підсихання верхнього шару ґрунтосуміші. Періодичність таких поливів безпосередньо залежить від вологості і температури у вашому приміщенні.
Цей найскладніший період закінчується тоді, коли стовбур сіянців починає дерев’яніти — небезпека минула. Ростуть сіянці кипарису швидко. У мене за вегетаційний період сіянці виростають приблизно до 40 см і це без підживлення. Я взагалі проти підживлення хвойних рослин, тим більше в перший рік їх життя.
Я знаю, що є любителі вирощувати рослини з насіння, а є й ті, кому цікавіше вкорінювати живці. Так ось кипарис добре вкорінюється по тій самій схемі, що й інші хвойні рослини. Тож, якщо вам потрібен саджанець гарантовано пірамідальної форми, то робіть це з його живців, через насіння, на жаль, це не завжди успадковується. Вкорінюються живці приблизно за 2-3 місяці.
Вирости, теоретично, кипарис вічнозелений може до 30 метрів, але напевно, це в Середземноморських країнах, у нас же в південних областях максимальна висота, яку бачив, 15-18 метрів.
Догляд за кипарисом зводиться до трьох важливих речей.
Він повинен бути легким і не обов’язково поживним. Найголовніше, щоб волога не застоювалася в коренях, цього він не переживе.
Читайте також «Як і коли підживлювати хвойні рослини?»
Якщо клімат дозволяє, то, звичайно, восени сіянець, що підріс, можна висадити у відкритий ґрунт. А що, клімат таке дозволяє? Теоретично кипарис вічнозелений витримує морози до -20 градусів, але якщо ці морози короткочасні і не ведуть до глибокого промерзання кореневого шару. Тому, якщо такий ризик є, садіть кипарис в захищених від північного і східного вітру місцях. Відмінне рішення — садити під південну стіну будинку.
На зиму ретельно і широко мульчуйте місце посадки різними рослинними залишками, а крону прикривайте від зимових вітрів, які висушують. Для цього відмінно підходять поліпропіленові мішки від цукру, але без п/е вставки. Можна використовувати агроволокно, можна навіть робити труби зі старого лінолеуму. Таке укриття кипарисові знадобиться перші кілька років, поки хвоя молода. У міру дорослішання, він стає більш морозостійким.
Відмінний варіант — посадити кипарис над джерелом тепла, де ґрунт не промерзає. Скажімо, труба каналізації, поруч з криницею або по описаному в Інтернеті методу посадки над підземною теплотрасою, що дозволило кипарису прекрасно почуватися в Підмосков’ї. Не завадить оточити його високими живими огорожами, які будуть служити додатковим захистом.
До речі, ще одна зимова небезпека для кипариса вічнозеленого, особливо пірамідальної форми, це сніг. Його вага може деформувати і навіть поламати гілки, тож рослину на зиму варто обв’язувати мотузкою, притягаючи гілки до стовбура.
Ще один ворог юного кипариса вічнозеленого – сонце. Боротися з ним краще заздалегідь, з осені, встановивши з південного боку захисний екран. Це, звичайно, голосно сказано – просто вбийте кілочки і натягніть світлу тканину або поставте щит з фанери, дошок, оргаліту. Чому з осені? Можна пропустити цей небезпечний момент — сонце наприкінці зими-на початку весни припікає вже добре, а коріння ще не працює, земля замерзла, ось і зжариться хвоя, оком моргнути не встигнете. У мене таке було, на відновлення пішов сезон.
Ну а якщо клімат не дозволяє, а кипарис мати дуже хочеться, то вирощуйте його як контейнерну культуру. Правила тут нехитрі: знову ж, таки легка вологомісткість ґрунту, влітку рясні поливи, а взимку, навпаки — рідкісні, дочекавшись підсихання верхнього шару ґрунтосуміші.
Зимувати кипарису у горщику краще в світлому холодному приміщенні. У мене це неопалювана кімната з вікном і зимовою температурою +4..+5 градусів. На літо, зрозуміло, його краще виносити в сад. Розмір нехай вас не лякає. Він виросте таким, яким ви хочете, все залежить від розміру горщика і живлення. Буде горщик невеликим і рости він сильно не буде, будуть підживлення нечастими і незначними, те ж саме — за принципом бонсай.
А як використовувати кипарис у садку? Можна як одиночну рослину. Сувора пірамідальна форма створить ідеальний акцент. Можна робити з нього нівакі — своєрідні садові бонсай, можна садити групами з 3-5 дерев. Що з кипариса не вийде — так це живопліт. Річ у тому, що є у нього цікава особливість — з роками нижня частина стовбура оголюється, виходить жива огорожа з прорізами у нижній частині. Але цю властивість можна ефективно використовувати, створюючи з кипарису алеї, особливо двосторонні. Гуляючи в своєму садку, у такій кипарисовій алеї відчуваєш себе не інакше, як римським патрицієм :).
Як розташувати хвойні у садку, дивіться у нашому матеріалі «Хвойні рослини в ландшафтному дизайні – 50 фото-схем»
Клімат змінюється… погано це чи добре, зараз не про це. Я про те, що ми можемо спробувати вирощувати у себе рослини, які ще зовсім нещодавно здавалися неможливими для нашого регіону.
Спробуйте й ви, і успіхів вам!
Ігор Білевич,
спеціально для ЗЕЛЕНОЇ САДИБИ.