Чому моє Різдво 25-го грудня, або Новий рік — то «другий праздник»

За тиждень я вже вп’яте буду зустрічати Різдво ввечері 24-го грудня, а не ввечері 6-го січня, як це було все моє дитинство і молодість. При цьому я лише минулого року «ризикнула» не варити кутю і не робити пісну вечерю 6-го січня, бо до цього кілька років мала два Різдва – справжнє в грудні й традиційне в січні. Справжнє – я відчувала душею і дійсно святкувала. Традиційне (мабуть, варто було б взяти це слово в цьому випадку в лапки) я відмічала не як Різдво, а як День пам’яті моєї мами.

Чому моє Різдво 25 грудня, а Новий рік варто проспати

***

Мами не стало у травні 2015 року. Різдво, яке ми завжди святкували 7-го січня, було її улюбленим святом — єдиним днем в році, коли в нашій трикімнатній квартирі збиралося людей більше, ніж та могла в себе комфортно вмістити. Було тісно, але весело, щиро і по-українськи: стіл ломився від наїдків, що готувалися кілька днів, гості співали колядки, а добре підвипивши, бувало, і «любов похожая на сон», прости Господи)))

Коли мами не стало, я перестала відчувати Різдво. Пам’ятаю перший святвечір без мами: я, чоловік, діти. Прибравши стіл і погасивши свічку, проплакала до ночі у ванній. 7-го, здається, пішли до когось в гості, щоб я не плакала знову.

Наступного року я вирішила, що тепер ми завжди будемо на Різдво подорожувати, бо я не люблю плакати)) Поїхали в Карпати. Досі пам’ятаю цю смішну вечерю в ресторані нашого готелю в Мигове. Смішну, бо було смішно спостерігати, як запрошені на пісну безалкогольну вечерю гості готелю, вже або прийшли добряче напідпитку, або ніяково наливали з-під столу, бо ж відверто пити алкоголь до завтра не можна.

Сидячи за тим пісним чужим «святим» столом 6 січня 2017 року, я чітко зрозуміла, що цього року Різдво взагалі пройшло повз, краще б залишилася вдома і поплакала. Зрештою, від душі поплакати хоч раз на рік, нехай і на Різдво, це не так вже і погано.

***

І ось не пройшло і року від того Різдва в Карпатах, як 16 листопада Верховна Рада ухвалила Закон, яким 25 грудня було оголошено вихідним днем як Різдво за григоріанським календарем. (Не думайте, що я пам’ятаю цю дату, щойно загуглила 😊 )

Але я пам’ятаю, як спочатку взагалі не зрозуміла – а нащо це? Дати можливість українським католикам не ходити на роботу на Різдво? Ок. Тоді давайте будемо вшановувати і наших мусульман, і євреїв, і їх великі свята зробимо вихідними днями…

Мені зараз соромно це говорити, але ще п’ять років назад я не усвідомлювала, чому ми, українці, святкуємо Різдво 7-го січня, а не 25-го грудня. Людина з вищою освітою, журналіст за професією, мати двох дітей, яка все життя прожила в Україні, діди і прапрадіди якої також родилися і вмирали на українській землі, ніколи не ставила собі питання, а чому ми святкуємо Різдво 6-го січня…

І лише ці зміни на законодавчому рівні і галас, який піднявся в соцмережах з приводу «католицького Різдва» змусили мене ПОДУМАТИ. І трапилося ДИВО! Ні, не так. Воно потім стало траплятися зі мною кожного грудня. А тоді я ДУМАЛА. Читала, аналізувала і прийшла до висновку, що у нас просто ВКРАЛИ РІЗДВО.

У мене. У моєї мами, яка так його любила, Різдво вкрали ще до її народження. Ми святкували його зовсім не тоді, коли треба. І, Боже ж мій, як це було незручно – святкувати Різдво після Нового року!

***

Це був якийсь нескінченний і дуже виснажливий марафон, який називався «новорічні свята». Вже з Миколая 19-го починалися нескінченні корпоративи на роботі і в інших колективах, до яких ти був причетний. Добре, що я за свого життя всього кілька років попрацювала в офісах, тому хоч не дуже довго страждала від того, що одягнути на корпоратив і як бути «кручє всєх»)))

Окрема історія – дитячі новорічні ранки, до яких теж треба готуватися, бо ж не піде дитина на Ялинку в новорічному костюмі, в якому ходила минулого року. Добре, що в мене тільки двоє дітей, і син народився, коли для доньки новорічні костюми вже були неактуальними.

А потім починалося «Не їжте! Це на Новий рік». І цей «голодний» період тривав кілька днів аж до того самого «чарівного» вечора, коли з балкона і холодильника діставалися миски, каструлі і судочки, з яких на тарілочки викладалися салати, закуски і наїдки. Потім вся та їжа урочисто виносилися у вітальню, де під «Вєчєрній квартал» (прости Господи ще раз 😊) накривався стіл.

А потім ти починаєш ЖЕРТИ вночі. Олів’є і печену курочку, мариновану скумбрію і пиріг з лососем, голубці і холодець, м’ясну, сирну і рибну нарізочку, котлетки, відбивні і биточки. І мандаринки. Бо ж Новий рік — без мандаринок не можна. Після того, як провів старий рік, їсти стає легше, бо ти вже починаєш ПИТИ.

Спочатку червоне вино, яке привіз ще влітку з Хорватії «на Новий рік». Зустрічаєш той самий Новий рік вже шампанським, бо з вином зустрічать новий рік не можна. Запалюєш папірець з написаним бажанням. Поки збігають останні секунди старого року, підпалюєш той папірець, вкидаєш попіл в бокал – і ДО ДНА! Не закусюєш.

Коли вже всі гості за столом розцілувалися, треба переходити до коньяку, бо биточки-котлетки-холодець вже зайняли стільки місця в шлунку, що вино чи шампанське не влазить. Треба розбавить всю ту їжу коньяком чи горілкою, бо може не перевариться, каже сусід зліва і наливає чарочку….

Перше січня, так чи інакше, пропащий день. Так чи інакше – бо сценарій зустрічі Нового року може бути різний. Ви можете піти в гості, а можуть вони прийти до вас. У випадку зустрічі Нового року в ресторані чи в гостях, ви позбавите себе «задоволення» мити гори посуду і збирати недоїдки по вітальні, але все одно 1 січня буде пропащим. Навіть якщо ви зустрічатимете Новий рік без алкоголю.

В останньому випадку це взагалі – знущання з себе, бо не спати вночі під коньяк, чи горілочку ще якось можна, організм братиме собі енергію з етилового спирту, і ви хоча б не кунятимете носом вже опівночі. А як не спати вночі і НЕ ПИТИ? Та ще й при цьому ЇСТИ!

***

… Після 1 січня приходило 2-ге, коли ти розумієш, що новий рік таки пройшов, але тепер треба пережити Різдво. І теж нормально його зустріть, бо якщо не буде на столі 6-го ввечері 12 пісних страв, то буде біда. І вінегрет ти починаєш рубати вже четвертого січня, бо п’ятого-шостого ти печеш м’ясо і ковбаси на Різдво, які розпускають по хаті такий аромат, що підкошуються ноги. Але навіть пробувати ніззя, по ПІСТ. Тільки завтра. Завтра воно схолоне і перестане так божественно пахнути. Але що робить? Життя, взагалі, багатостраждальна штука. Як там? Господь страждав і нам велів?

І ось ввечері шостого ти знову їси, хоч і пісні страви, але ти все одно переїдаєш, бо пісні вареники засмажені цибулькою на соняшниковій олії, це так смачно, що не переїсти неможливо. А страв то аж 12! І всі треба попробувати, бо не всі попробувать – то або гріх, або до нещастя.

А потім приходить 7-ме, і ти їси і п’єш знову весь день. А потім ще і 8-го, бо ж другий день Різдва. І 9-го – бо третій. А там уже і «а той другий праздник Святого Василя» – 13 січня, тобто старий Новий рік.

Дивно, що старий новий рік ми зберегли в своїй пам’яті, а «старе» Різдво, що припадало на 25-те грудня, ні. Хоча зовсім і не дивно. Нам просто дозволили зберегти в пам’яті старий Новий рік, бо нав’язали культ Нового року, намагаючись витіснити культ Різдва.

Старий Новий рік – це щедрий стіл. Знову 12 страв, але вже не пісних. Готувати можна все, що хочеться, але обов’язково стіл має бути багатий – бо ж як новий рік зустрінеш, так його і проведеш. А старий новий рік – то ж справжній новий рік, бо, старі люди казали, що новий рік має бути після Різдва…

І ось ми знову їмо. І п’ємо. А потім 19-го Водохреща. І у нас знову святвечір 18-го і «голодна» кутя. Слава Богу, не треба вже 12 страв, ні пісних, ні скоромних, достатньо куті, вареників і компоту. І нічого не їсти ні до вечері, ні до освячення води 19-го… Але готувати треба і багато — на завтра, бо ж «той третій праздник»…

Практично місяць, якщо рахувати корпоративи грудня, ми проводили в таких, м’яко кажучи, дивних святкуваннях. «ПІСЛЯ СВЯТ» – це не мем, це правда життя, яка полягала в тому, що більш як півмісяця ми витрачали на готування їжі й зловживання нею і алкоголем. І після таких «веселощів» до кінця січня якраз і відходили. І з лютого можна було дійсно починати новий рік і жити нормально.

***

І ось як тільки я зрозуміла, що справжнє Різдво – 25-го грудня, все стало на свої місця і новорічні свята перестали бути абсурдом. Як тільки я дозволила собі бути НЕ ЯК УСІ (бо ж з 2017-го, коли прийняли Закон про вихідний 25-го грудня, для більшості православних українців нічого не змінилося – Різдво залишилося 7-го січня), я позбавилася купи проблем, які псували мені життя кожного січня.

Я не готуюся до зустрічі нового року. Я чекаю РІЗДВО. Кожного року для мене це ДИВО, яке трапляється знову, бо так має бути. Я відчуваю «джинглбенс» вже в кінці листопада, коли починаю випікати штолени. Весь грудень, незалежно від погоди, у мене чудовий передріздвяний настрій. Я радію. Печу різдвяне печиво, роблю з сином ялинкові прикраси з паперу чи якісь новорічні саморобки (мрію опанувати витинанки), сушу цитрусові на різдвяний віночок і гірлянди…

Я нікуди не поспішаю. Я не готую дванадцять страв. У мене немає пісної вечері на Різдво, бо я не дотримуюся посту, тому не розумію, чому я повинна віддавати данину сімейній традиції, яка мені не подобається, і смачну щойно запечену гуску винести на балкон ночувати, бо їсти її можна тільки завтра – холодну, чи розігріту, але вже не таку смачну.

А в новорічну ніч цього року я солодко спатиму, щоб прокинутися 1 січня в хорошому настрої і здоров’ї. Я вже кілька років мрію так «зустрічати новий рік». Не давала доросла дочка, яка на свята приїздила додому з Києва і протестувала проти цього: «Мама, ми що – ненормальні люди, НЕ будемо зустрічати Новий рік?»

Зараз вона закордоном і точно не образиться на мене, якщо я вчасно і з задоволенням вляжуся спати 31 грудня. А якщо мій восьмирічний син запитає, чи ми нормальні, бо не будемо зустрічати Новий рік, я відповім: «Синку, ми – НЕ нормальні, ми – ЩАСЛИВІ…»

Свято наближається!

Люблю всіх!