Біла конюшина в саду — переваги і недоліки

Не скажу, що я раніше не була знайома з білою конюшиною, але, як це часто буває, росла вона росла в мене сама по собі в різних куточках саду, поки я не посіяла її в кінці травня на окремо відведеній ділянці — на городі між лавандовою грядкою і мускусними гібридами троянд, висадженими минулої осені. І я побачила білу конюшину у всій красі! І тепер я хочу багато-багато білої конюшини по саду. І вже вчора (кінець липня) посіяла на ще одній ділянці. Так, білу конюшину цілком можна сіяти й влітку. Я вже це проходила. За які якості я так полюбила цю рослину і чи є в неї, на мою думку, недоліки, розкажу в цій статті.

Біла конюшина в саду — переваги і недоліки

Біла конюшина буває різна

Біла конюшина (Trifolium repens) – природний вид, знайомий всім з дитинства. Низенька, темно-зелена, все літо цвіте білими квіточками, які дуже люблять бджоли. Але є конюшина сортова, і селекціонери дуже постаралися зробити її якомога більш декоративною.

Я не знаю, який сорт конюшини я купила, бо купувала на вагу в садовому магазині, але на поліетиленовому пакеті було написано «конюшина біла низька». Виросла вона не дуже і низька, приблизно до 30 см, і точно значно вища за дику конюшину, яка росте в мене в саду.

Але головна відмінність сортової конюшини від дикої – колір. Це такий смарагдовий насичений колір, від якого неможливо відірвати очей! А ще – по ній дуже приємно ходити. Зелень прохолодна навіть в спеку. Там, до речі, дуже люблять ховатися наші жаби в спеку. Бо бачила вже не одну і не дві.

Сортів білої конюшини багато. Є навіть мікроконюшина, яка дуже підходить як альтернатива класичному газону, бо низенька і щільна, ніби газон після стрижки.

Якщо ви плануєте зробити газон з конюшини й засіяти велику ділянку, варто перевірити сортові якості конюшини на маленькому шматочку, бо ж пересорт ніхто не скасовував.

Переваги білої конюшини

Колір!!! Мабуть, такий колір мають газони в Україні, за якими ретельно доглядають: підживлюють, проводять аерацію, поливають, підсівають… Що там ще з ними роблять? Я такого кольору у нас в саду ще не бачила. А на контрасті з фіолетовим лавандином, це, взагалі, видовище.

Наступний дуже жирний плюс конюшини для бідних піщаних ґрунтів – вона росте сама. Її треба просто посіяти. Ніяких підживлень, тільки полив, поки приживеться, навіть на самому бідному піску.

Земля на нашій ділянці — скрізь бідна піщана, але в тому куточку, де я цієї весни посіяла конюшину, там взагалі практично білий пісок. Рослини-аборигени, що ростуть в цій частині нашого саду, зовсім не мають зеленої маси. Коли ми влітку тут косимо, то навіть не згрібаємо траву. Бо трави нема! Є суцвіття щавлю, пагони полині, безсмертник піщаний… Ми не маємо сіна для мульчування навіть цього, дуже вологого у нас, літа.

А конюшина – це ж зовсім інша картина! Це така «жирна» зелень трави, якої я в нашому саду не бачила ніколи. І, що головне для мене, росте сама по собі.

Конюшина – посухостійка. Вона не пропаде зовсім під час спеки, але, щоб мати таку масу зелені та колір, звичайно, в спеку її треба поливати. Принаймні, на нашому піску.

Конюшина – це море бджіл під час цвітіння. Тому, походити по конюшині босоніж не завжди буде безпечно.

Ця рослина швидко відновлюється після витоптування. Вона м’яка, лягає під вагою, але потім повертається назад.

Конюшина на очах пригнічує бур’яни. Можливо, на родючому суглинку чи супіску ви не побачите такого ефекту, але на нашому піску конюшина вже за два місяці після посіву (з регулярними дощами) повністю прибила всі бур’яни. Тепер, коли хтось таки вилазить вищий за конюшину, я його висмикую разом з коренем без зусиль.

Поверхня з білої конюшини не дуже однорідна по висоті, тому нема потреби ретельно вирівнювати ґрунт, як це роблять при посіві традиційного загону.

Біла конюшина — це дуже красиво

Про недоліки білої конюшини

Єдине, що мені поки не сподобалося в конюшині, після покосу вона виглядає десь з тиждень, як покусана, на відміну від газонної трави, де якраз красу видно саме після покосу.

Ми для експерименту покосили частину, а частину не чіпали. Через пару тижнів вже не було видно, яка частина косилася. Остання, правда, була дещо нижча за ту, що не чіпали. Тому я взагалі не бачу сенсу косити конюшину. То хіба це недолік? Жирний плюс!

Поки я не зрозуміла, навіщо її косити. Щоб вона була нижча? На цій ділянці вона мені підходить на весь свій зріст, тому, думаю, тут ми її не коситимемо.

Деякі джерела пишуть, в дощ ходити по конюшині слизько. Чого ходити в дощ? Сидіть собі в хаті чи на веранді, насолоджуйтеся життям 🙂 А якщо серйозно, то ми ж ходимо найчастіше по доріжках, правда? Можливо, для зелених доріжок конюшина і не найкращий варіант.

Під час цвітіння біла конюшина виглядає трохи неохайно. Мені – ок. Але, якщо вам не подобається, можете її в цей момент покосити. Після покосу вона теж буде розхристана, але швидко відновиться. Плюс – бджоли не будуть загрожувати покусати вас за п’яти, якщо вам захочеться потоптатися по зеленій травичці.

Може підмерзати взимку. Ну і що? А як щодо газону, який виходить із зими з величезними чорними плямами? Теж мені недолік…

Читайте також наші статті:

• Спориш як газон — переваги і недоліки
• 10 невибагливих грунтопокривних рослин, які створять в саду яскраві килими

Як і коли посіяти білу конюшину

Я вже раніше сіяла конюшину в пристовбурових колах фундука в середині літа. Вона чудово проростає і росте навіть влітку. Ну і звичайно можна сіяти конюшину і весною, і восени. І взимку, коли земля не змерзла, думаю, варто спробувати, якщо дуже треба. Головне — забезпечити полив, якщо нема дощів.

З підготовки ґрунту — перекопати і вибрати бур’яни. Перед посівом я розсипала по ґрунту трохи нітроамофоски — приблизно столова ложка на квадратний метр — і доломітове борошно (200 г на м²), бо в мене слабокислий ґрунт, а конюшині більш до вподоби, пишуть, нейтральні ґрунти.

Щодо «перекопати» — теж є варіанти. Я, наприклад, висівала цього літа конюшину, на ділянку, яка була з осені застелена синтетичною килимовою доріжкою, а зверху для краси закладена соломою. Коли я зняла ту доріжку, побачила ґрунт набагато кращий за той, що тут був. Всі бур’яни, а я викладала доріжку прямо на бур’яни, навіть не косила їх, перегнили з корінням, чим гарно удобрили землю. Я розпушила її плоскорізом. Розкидала насіння конюшини по поверхні, трохи заробила в землю граблями і все. Навіть ніяких добрив не давала. Потім подивлюся на різницю.

Висновки

Загалом, дорогі читачі, які садівникують на бідному піщаному ґрунті, я вам впевнено заявляю, що біла конюшина – то для нас свято! По-перше, це ексклюзивна можливість зробити красивою ту частину саду (сонячну), де нічого не росте, бо всім там погано, без надмірних зусиль.

Крім того, в окремому куточку саду я посію конюшину спеціально для того, щоб косити. Бо це ж безплатна мульча! Яка до того ж росте сама по собі.

Садівники на суглинку чи супіску мене не зрозуміють. Але, повірте, навіть цього літа з частими дощами й зливами ми косимо всю нашу ділянку раз на два тижні. Не тому, що вже треба, бо все заросло-заросло. Просто, щоб вирівняти ту «скупеньку» травичку, яка стирчить у різні боки й щоб було красиво. В більшості ми навіть не згрібаємо те сіно! Бо там нема що згрібати.

Красивого вам саду і трохи менше роботи в ньому!

Оксана Дивисенко,

ЗЕЛЕНА САДИБА.