Мабуть, не всі садівники жайворонки й встають удосвіта, але я не уявляю, як можна проспати ранок в селі?
Виходиш на веранду і потрапляєш в інший світ. Його ховали від тебе ніч і стіни будинку, але ось ти відкрила йому назустріч двері і свої очі…
Туман огортає землю солодкою сироваткою, в якій вже прокинулося Життя і співає пташиним різноголоссям. Колись ти чула, але не розуміла цей спів. З часом навчилася розрізняти голоси горобців, синиць, горлиць, сойок, ластівок…
Через туман із сусідньої вулиці долинає дзвінкий голос півня. Десь ліниво загавкав собака. Йому відповів родич з іншого кутка. Село ще дрімає, а ти насолоджуєшся мелодією ранку і не думаєш ні про що.
Це не правда, що ранок треба починати з позитивних думок. Ранок треба починати з абсолютно пустої голови. Це велике мистецтво навчити свій мозок ні про що не думати. Таким має бути успішний результат всіх без винятку медитацій. І його не так просто досягнути. Бо треба повністю відмежуватися від середовища і зосередитися виключно на своєму тілі, диханні, відчуттях. І це дуже непросто.
Запевняю вас, літнього ранку в селі ви зловите дзен без зайвих зусиль. Достатньо навпаки — відкрити очі і вуха назустріч ранку. Дозвольте йому наповнити вас до країв своїми запахами і голосами. Впустіть у себе свіже небо, вологість і прохолоду, і у вашій голові не лишиться місця для думок – ніяких, ні позитивних, ні негативних.
Ви перестанете бути собою, ким ви лишались навіть уві сні, ви станете просто частиною цього ранку. Ба більше – ви станете з ним одним цілим. ВИ СТАНЕТЕ РАНКОМ!
Спочатку ніжним і млявим, потім все яскравішим і голоснішим, бадьорішим і енергійнішим… Аж поки сусід своєю бензопилкою не сповістить вулицю, що день настав і всім пора до роботи. Можна пити каву і починати жити свій щасливий день.
Після такої «медитації» він не може бути НЕ щасливим. Бо якщо і трапляться якісь негаразди, вам достатньо тільки згадати, що ви — РАНОК. Чистий і свіжий, бадьорий і привітний. Ви – народження ДНЯ. І тільки від вас залежить, яким він буде для вас.
«Ранок влітку в селі – ок, – скаже прискіпливий читач. – А як щодо ранку в листопаді? Мокрому і гидкому?»
Якщо ви вважаєте листопад мокрим і гидким, ви ніколи не були в цю пору в селі. І ви точно не садівник. Інакше ви б знали, який красивий листопад…
_____________
Кули ми купили нашу садибу в селі поряд з містом, де маємо квартиру, на її 25-ти сотках було 3 будівлі: невеликий будинок на дві кімнати з кухнею, господарська будівля — два сараї і гараж під одним дахом, і вуличний туалет.
Парадоксально, в будинку ніхто ніколи не жив, але він був старий, бо його попередні господарі збудували цей дім «з того, що було» — використали в основному вживані будівельні матеріали, що лишилися після розвалення ферми по сусідству.
Та найбільша проблема була в тому, що ми купили абсолютно неутеплений будинок – дерев’яні старі дошки були покладені як підлога просто на голу землю, а стіни мали стільки дірок, що як би ретельно ми не топили хату, а грубка в ній була напрочуд ефективна, зимувати тут було неможливо.
Ми знали про всі недоліки нашого майбутнього будинку ще на стадії знайомства з ним, але свідомо обрали цей варіант, бо маємо неподалік села трикімнатну квартиру в місті з усіма благами цивілізації. Тому купували садибу як літню дачу, не розглядаючи її для зимового проживання.
Перші три роки ми прощалися з нашим садом вже десь в кінці жовтня до весни. З початком весняних робіт в саду приїздили кожні вихідні, не лишаючись ночувати. І не раніше початку травня «відкривали сезон» — спали першу ніч після зими. І це завжди було свято, якого я чекала вже з початком нового року.
Під кінець нашого третього літа в селі ми закінчили реставрацію не хати, а сараю, з якого зробили затишний будиночок з мансардою, великою верандою і лазнею. Почалося наше справжнє життя за містом, бо тепер ми мали теплий будинок з каміном, яким одночасно топиться і лазня, і все приміщення. І я дізналася дещо нове про сільське життя.
Перше — робота в саду не закінчується ніколи. І пересаджувати рослини найпростіше саме взимку при стабільно плюсовій температурі. Лише півметрові снігові намети чи морози можуть змусити тебе бити байдики в будинку і нічого не робити.
Друге – і пізня осінь, і зима, холодні і мокрі, сірі і непривітні, в селі відчуваються зовсім інакше. Ні. Ти не вважаєш їх яскравими і теплими. Спостерігаючи в цей час за природою, ти віднаходиш те тепло в собі, запалюєш вогонь, щоб зігрітися, не тільки в своїй хаті, але й в душі.
Вогонь в холодну пору року має просто магічне значення для підтримання тепла в будинку і відчуття душевного тепла, яке зігріває тебе зсередини і змушує любити не тільки мряку і сірість за вікном, а й увесь світ.
___________
Пробуджуючись від нічного сновидіння в повній темряві мансарди, носом чую, що чоловік вже розпалив камін. Запах паленого дерева несе з собою інформацію, що хтось про тебе турбується – «топить пічку», щоб ти не мерзла.
Ось вже вуха уловлюють, як розгоряючись потріскують дрова. Клацнули скляні дверці каміна, зашуміли потоки гарячого повітря в комині… Ранок прийшов. Ні. Ще не прийшов. Земля повільно повертається ближче до сонця «твоїм боком» і за годину воно її освітить, сповістивши про початок нового дня.
Ти спускаєшся вниз. За вікном – сіро, в каміні – вогонь. Ти обираєш дивитися на вогонь. Клацаєш чайником і вмощуєшся в зручне крісло-качалку. Не думаєш ні про що.
Дивитися на полум’я можна вічно. І ні про що не думати. Тільки слухати, як, вмираючи ще раз, ділиться з будинком своїм теплом береза, відчувати, як енергія з одного стану переходить в інший. Вогонь, що руйнує все живе, ось саме в цей момент живить теплом і затишком твою оселю, дарує їй ЖИТТЯ.
Ця надсильна природна стихія, приручена людиною, якщо ти поводишся з нею за правилами, стає слухняною і працює на твоє благо. Але вона безжалісна, якщо вийти за межі дозволеності, які вона окреслила ще десятки тисяч років тому.
Вогонь дарує життя. Вогонь його забирає, руйнуючи все, до чого зможе торкнутися. Це і манна, і кара небесна. Нас змалку навчили, що з вогнем гратися не можна, але чому ніхто нам не відкрив «велику таємницю» — з природою теж не можна гратися! Вона дає нам життя, але безжалісна, як вогонь, якщо «перейти їй дорогу».
Звичайно, ти не думаєш про це зранку перед каміном в кріслі-качалці з горнятком гарячої кави в руках. Як і влітку на веранді в цей час, ти не думаєш ні про що. Тільки потріскують дрова в каміні, і гілка голої троянди постукує у вікно, відповідаючи на позов вітру…
__________________
Як тільки я вловила магію ранків в селі в холодну пору року (коли в мене з’явилася можливість їх переживати), я всім серцем полюбила і пізню осінь, і зиму. І в мене виникла нова проблема у житті.
Взимку в селі ми тільки на вихідні, бо син навчається в школі у місті, чоловік – на роботі. Влітку на велосипеді через луг і річку – 25 хвилин до квартири, але в холодну пору ранки – темні, луг – мокрий і слизький, на велосипеді не наїздишся. На автомобілі їхати довше, бо в об’їзд, і дуже поганою дорогою. А школа – за 5 хвилин від квартири. Школа, гуртки, секції сина тримають нас з вересня по червень у будні в місті.
І ось після того, як я вловила кайф від ранків в селі в холодну пору року, ранки в місті стали для мене проблемою, бо я не відчувала себе такою щасливою, як за містом.
Я в місті – та сама Я, що і в селі. Поряд зі мною моя сім’я — і в місті, і в селі. Наша квартира не менш комфортна, ніж будинок за містом, але в місті я не відчувала отого «впустити в себе ранок», яке я переживала щоразу в селі.
Змінилися декорації і повністю змінився мій настрій. Я перестала відчувати себе щасливим свідком народження дня. Я просто щоранку починала жити свій нудний і сірий день у місті. Без усілякого задоволення. І чекати вихідних, щоб насолодитися сільськими магічними ранками.
Але, на щастя, я швидко придумала, що з тим робити. Що є в селі, чого немає в квартирі? Камін. Вогонь. Світло. А ще – вільний час. Бо взимку на дачі ми на вихідні, син любить довше поспати, і я встаю не разом з ним, як в будні до школи, а на добру годину раніше. І в мене є час на себе, поки треба буде готувати сніданок.
І я стала прокидатися зранку в місті у будні на годину раніше, ніж син. Спочатку ще в ліжку запалювала пультом гірлянду-штори на вікні, яка своїми дрібними жовтими вогниками, що весело миготять, швидко проганяла мою дрімоту. Потім вставала, вмивалася, запалювала ароматичну свічку і вмощувалася в зручне крісло в спальні, яке купила спеціально «для ранків».
Гаряча кава, вогонь соєвої ароматичної свічки, потріскування дерев’яного гніту, зручне крісло і я – така само щаслива. Нікуди не поспішаю. У мене є майже ціла година…
В цей час я писала. Якби я не любила писати, я б витрачала цей час на щось інше, що люблю. Я б витрачала його на себе.
По великому рахунку, щоб відтворити для себе магію сільських ранків в місті, мені знадобилася тільки свіча, електрична гірлянда і зручне крісло. Але поки я не почала зустрічати ранки в селі, я не знала, що їх можна зустрічати і в місті. Я не знала як!
Виявилося, все достатньо просто. Бо той внутрішній вогонь, що горить в нас, може підзаряджатися від будь-чого природного – вогню, води, повітря, рослин. І іноді йому достатньо вогника свічки і нашої уяви, яка шепче, що цей вогник живить твій дім теплом, ділиться своєю силою, дарує світло…
«Заведіть» восени в своїй квартирі свічку. Максимально природну – соєву або з бджолиного воску. Нехай вона буде з улюбленим ароматом або без нього. І запалюйте її щоранку на самоті в самому затишному місці вашої оселі.
Дивіться на вогонь і не думайте ні про що. Ви побачите, як темрява за вікном розсіюється. Приходить РАНОК, дивним чином наповнюючи і вас СВІТЛОМ. Це ваша молитва без молитви, медитація баз медитації, німа розмова з собою, яка з часом дозволить дізнатися про себе те, чого ви ніколи про себе не знали.
І ви обов’язково полюбите похмурі осінь і зиму, бо природа досконала у всьому, навіть в «недосконалості» погоди.
Читайте також попередню главу книжки «Чай з чорнобривцями» — «Народження садівника».
Оксана Дивисенко.