Інвазійні види рослин — 4 види, що окуповують українську землю

Інвазивні види рослин в Україні стрімко поширюються всіма регіонами, на очах змінюючи ландшафти. Якщо наші вчені біологи разом з екологами не вигадають надійного способу боротьби з цими агресорами, то за якісь десять років нас очікує досить сумна картина з біорізноманіттям флори й дрібної фауни. А спочатку ж люди думали, що це всього лише красиві квіти, навіть цілющі. Виявилося, не все так однозначно. В цій статті до вашої уваги опис 4-х інвазивних видів — амброзії, золотарника, ваточника і борщівника. Знайте ворога в обличчя, пильнуйте свої ділянки та не пускайте на свою територію окупантів!

Інвазійні види рослин України © Людмила Юрченко

1. Амброзія

Отже, розпочнемо з уже всім відомої амброзії. Вона почала поширення європейськими теренами ще з 60-х років попереднього століття, тож всі вже хоча б десь чули про неї. Загалом, батьківщиною амброзії є субтропічні регіони Америки, а також Північна Америка. Існує близько 50 видів амброзії, проте на наших теренах найагресивнішою є амброзія полинолиста (Ambrosia artemisiifolia).

Почала вона активно поширюватися в Україні на початку XXI ст. і швидко дістала «славу» карантинного бур’яну, оскільки пилок амброзії викликає жахливу алергію у формі риніту, кашлю, підвищення температури, при контакті з нею на шкірі можуть з’являтися почервоніння і свербіж.

Також шкідлива амброзія і для культурних рослин, оскільки страшенно висушує ґрунт, забирає поживні речовини й «глушить» рослини по сусідству. Вивести її дуже важко, оскільки насіння амброзії зберігає схожість до 40 років, а сходити вона може з березня по вересень. Тож боротися – ненаборотися.

Проте амброзія є однорічною рослиною і легко витісняється багаторічними травами. Можливо, ви звертали увагу, що амброзія росте здебільшого по краю узбіч або ж на оброблюваних ділянках, де почувається просто таки як «рускій» в Донецьку.

До речі, цікавинка: завезли цю рослину колись давно з Америки для того, аби добувати з неї ефірну олію. Але потім щось пішло не так…

Амброзія полинолиста (Ambrosia artemisiifolia) © Paul Rothrock

2. Золотарник

Вже всі, мабуть, встигли намилуватися яскравими жовтими суцвіттями, які заполонили українські узбіччя, пустища, луки й підліски. Хто ж не робив букети із цих прекрасних квітів, які так і приваблюють своїми пухнастими рясними квіточками, дещо схожими на мімозу.

Тож якщо ви хоч раз мали справу з золотарником, то знаєте, що відцвівши навіть у вазі, він утворює багато насінин, які дозрівають за будь-яких умов. Один кущ золотарника продукує близько 100 тисяч насінин. І якщо вони потрапляють в ґрунт, то дуже велика ймовірність, що проростуть. А до ґрунту він, як і всі агресори, не вибагливий.

Золотарник, на відміну від амброзії, — багаторічна рослина. Тож позбутися його ще складніше. Вирвати дворічний кущ практично неможливо. Тільки лопата може зарадити.

Цю рослину часто плутають з амброзією, хоча насправді, вони не родичі. Просто окупанти з одного регіону – Північної Америки. Золотарник канадський, або Золотушник канадійський (Solidago canadensis) не вважається у нас карантинною рослиною, але також у людей чутливих викликає алергічний риніт та сльозотечу. Період найбільшого цвітіння — з липня по жовтень.

Біологи називають золотарник одним з найбільш злісних бур’янів. Чим заслужив таку «славу»? Коли читаєш про його здатність до розмноження і виживання, то розумієш, що амброзія, з якою всі так активно закликають боротися, виглядає просто невинним дитям.

Дивіться самі: багаторічна рослина, не вибаглива до ґрунту і до освітлення, має сильне коріння, яке виробляє речовину, котра пригнічує ріст інших рослин. Завдяки цьому золотарник завойовує гектар за гектаром нашої родючої землі. Як справжній окупант! До того ж не боїться ані посухи, ані морозу. Відповідно, місцеві види поряд із ним просто не мають шансів.

До того ж золотарник не має на наших теренах жодних природних ворогів. Його не хочуть їсти ані тварини, ані жодні шкідники. Активне поширення територією України почалося орієнтовно з 2000-го року і вже набуває загрозливих масштабів. Адже ця така симпатична, на перший погляд, рослина, яку досі деякі квітникарки люблять насаджувати під парканами, змінює структуру ґрунту, рослинний і тваринний світ в тих місцях, які загарбала.

Так і просяться політичні паралелі, але додумайте самі…

Золотарник канадський, або Золотушник канадійський (Solidago canadensis). © Людмила Юрченко

3. Ваточник

Від квітів цієї рослини мало хто може лишитися байдужим – красиві кульки з чудовим медовим ароматом! Навіть бджоли його уподобали й обліплюють групами, видобуваючи нектар. Але ця краса небезпечна, як російська культура. Вона вбиває повільно і вишукано.

Хоча про що це я?! Ваточник звичайний, або сирійський (Asclepias syriaca) – дуже корисна рослина. Взагалі, його насіння вислав до Франції цілитель і фармацевт, який потрапив до Канади й розпочав там свою діяльність. Кажуть, що це прекрасний блювотний і проносний засіб. Але обережно з дозами! Бо індіанці сік ваточника використовували для своїх отруйних стріл!

Хто мав «приємність» дотикатися до того «молочка» міг зауважити почервоніння і свербіж, особливо на ніжних внутрішніх ділянках шкіри. Але, кажуть, що ваточник добре виводить бородавки й допомагає заживляти гнійні рани. Проте, я б віддала перевагу нашому чистотілу. Якось своє ближче до тіла.

Тим паче якщо порівнювати інвазивні види рослин, описані в цій статті, то цей чи не найстрашніший серед них, хоч і має якісь корисні властивості (для бджіл маю на увазі).

Якщо подивитися на корені амброзії, золотарника і ваточника, то останній – як монстр, або отой багатоголовий змій Горинич із казки. Бо коли йому одну голову відрубаєш – виростає натомість три. Якщо зрубати рослину, то з кореня виросте цілий кущ і мало того – горизонтальні корінці дадуть ще й свої додаткові «голови». Центральний корінь може сягати у глибину до одного метра, тож викопати його не так просто.

Праворуч — корені ваточника, посередині — золотарника, ліворуч — амброзії. © Людмила Юрченко

Не дарма фермери вважають ваточник найзліснішим бур’яном! До того ж його не беруть жодні гербіциди! Він пригнічує зростання інших рослин, особливо культурних, якщо захоплює поля. Розмножується як насінням, так і коренями. Не має природних ворогів чи шкідників. Гарно сусідить хіба із золотарником.

Поміж цих двох «хижаків» рослинного світу навіть амброзія не виживає. Сумну картину споглядала цьогоріч у Витачеві, де на закинутих ділянках поля, на всіх пустищах, при дорозі, під лісом – всюди суцільно ваточник і золотарник! І як же я втішилася, коли знайшла галявину з нашими звичними рослинами: кашкою, звіробоєм, материнкою…

Як зробити добриво з бур’янів, читайте в нашій статті за посиланням.

Ваточник звичайний, або сирійський (Asclepias syriaca) © Joseph A. Marcus

4. Борщівник

Цей «гість» дещо вибивається із загальної картинки, хоча його історія в цілому і схожа на попередні. Спочатку його «запросили» на наші поля, плекали й доглядали, а тоді виявили, що користі з нього ніякої, та й покинули без нагляду.

А він собі й радий старатися! Акліматизувався, став почуватися краще, ніж вдома, десь у холодних північних регіонах Кавказу, та й гайда свої права встановлювати! А ще ця історія про те, що буває, коли некомпетентність та бажання простих рішень бере гору над здоровим глуздом і наукою.

Отже, в радянські часи один селекціонер з Інституту біології Комі АРСР переконав цілу Всесоюзну академію сільського господарства, що саме борщівник Сосновського (Heracleum sosnowskyi) принесе щастя, тобто допоможе сільському господарству швидко відновитися після війни. Адже борщівник має багато зеленої маси та стане чудовою силосною культурою, яку можна легко і швидко виростити.

І хоч розумні люди застерігали проти цього, але хіба ж цінився розум і знання в ті часи? До чого це призвело – усі ми знаємо…

А у випадку з борщівником, то засіяли ним пасовища і луки, зробили силос для корів, а вони почали від нього давати гірке молоко, не придатне для вжитку. От халепа! Згодували свиням. А згодом відмовилися від цієї «культури» зовсім, бо ніякої поживної цінності цей силос не мав. Тож борщівник спокійнісінько собі розгулявся нашими родючими просторами!

І якщо там, де худоба випасалася або тривала косовиця він таки не вижив, то на різних пустищах і при дорогах знайшов своє коронне місце. А люди на початках захоплювалися величними білими парасолями цієї рослини, яка виявилася страшним і підступним ворогом.

Річ у тім, що сік рослини багатий на фотоактивні речовини (фурокумарини), при контакті зі шкірою викликає подразнення, як від кропиви. Але під дією ультрафіолетового випромінювання, активуються токсичні властивості, підвищуючи чутливість шкіри до ультрафіолету в сотні разів.

Навіть якщо ви просто торкнулися до борщівника, то можете отримати опіки 1-3 ступенів. Спочатку ви цього не помітите, але згодом під дією сонячних променів почнуть з’являтися пухирі. Опік борщівника вважається хімічним опіком.

Що ж до інших його шкідливих властивостей, то тут ситуація дещо подібна до золотарника, але насіння потребує легкого і вологого ґрунту для проростання і розвитку. Проте, якщо вже воно туди потрапило, то через великий вміст специфічних ефірних олій, пригнічує зростання інших рослин навкруги, аби «дитя окупанта» мало якнайкращі умови для розвитку і ніхто йому не заважав.

Розноситься насіння з вітром або з потоками води, саме тому можна зустріти зарості борщівника в долинах річок або в заболочених місцях. До речі, рослина чудово переносить навіть тривале підтоплення, стійка до морозів та до посухи.

“Скелети” борщівника Сосновського (Heracleum sosnowskyi) в околицях села Східниця, що на Львівщині. На задньому фоні — їх “море”. © Оксана Дивисенко

Проте із хорошого можна відзначити наступні якості борщівника Сосновського: він має свій цикл життя – 3-5 років. Після цвітіння рослина цілком відмирає і всихає, тому ви можете бачити скелети цих монстрів у місцях їх поширення. Також плюсом є те, що молоде листя рослини їдять тварини, наприклад вівці. Ну і гербіциди також можуть допомогти у боротьбі з цим агресором, який чим далі, тим більше захоплює нові регіони України. Тобто на відміну від ваточника існують способи його знищення.

Людмила Юрченко,

ЗЕЛЕНА САДИБА.